Оніксова буря. Емпіреї. Книга 3. Ребекка Яррос. 978-617-15-1287-0

На початку книга читалась важкувато, через величезну кількість імен, персонажів та назв. Через це трошки була якась дезорієнтація… але в принципі потім розбираєшся і знову поринаєш в цю неймовірну історію.

В цій книзі мені дууууже сподобалась взаємодія Ксейдена та Вайолет, вона була найкраща серед усих 3х книг. Вони розмовляли, ділилися переживаннями один з одним, підтримували, кохали. Це було фантастично. Просто їх сцени в книзі це признання один одному в коханні. Хоч мені і було їх замало, книга більш з політичним уклоном. Але коли вони разом, це просто радувало моє серце.

І окреме кохання це дракони і їх спілкування, як між собою, так і з людьми. Підколи, сарказм, але в той момент неймовірна відданість і любов.

Закінчилась, як і завжди, на пів слові, коли нічого не зрозуміло. Так що будемо чекати на продовження.

Я обожнюю цей світ. Дракони, битви, магія — усе ще тримає, усе ще захоплює. В цій частині вже не навчання, не тренування — тут справжня війна. Вайолет більше не має часу сумніватися, і вона це знає.

Було багато екшену, багато болю і багато оцього: «я мушу врятувати його, навіть якщо загину». І хоча іноді здавалося, що історія трохи затягнута, мені все одно не хотілося, щоб вона закінчувалась. Бо розумію — далі довго нічого не буде. А я не готова прощатися з цим всесвітом.

Особисто мені не вистачило драконів. Особливо Терна. У першій книзі він був той ще язикатий саркастичний улюбленець, а тут… якийсь серйозний. Я скучила за його колючим гумором. Добре, що хоч Рідок жартував.

І коли я дочитала — я зрозуміла, чому люди зляться на Ребекку Яррос. Мені потрібне продовження. Негайно.